Серцевидець Господь в небагатьох словах і в особі однієї людини уявив, як оманлива солодкість гріха віддаляє нас від істинно-солодкого життя з Богом, і як випробувана нами тяжкість гріха для душі і тіла, спонукає нас, дійсно звертатись знову до Бога та до життя доброчесного. Повторимо її і поговоримо про те, як потрібно грішникові звертатися до Бога. В одного чоловіка було два сини. Коли вони стали дорослими юнаками, 
молодший сказав батькові: дай мені мою частину наслідства. І батько розділив маєток. Старший син не взяв своєї частки і залишився з батьком: в знак того, що він любив батька чистим серцем, знаходив задоволення в виконанні його волі і віддалятися від нього вважав безумством. А молодший, через кілька днів після цього, зібравши весь свій статок, пішов з батьківського дому в далеку країну і там розтратив своє майно, живучи в розкошах. З цього видно, що він мав не добре і не чисте серце, не був сердечно розташований до доброго батька, обтяжувався його наглядом і мріяв якомога швидше пожити з волі свого розпусного серця. Але послухаємо далі, що сталося з ним у віддалі від батьківського дому. Коли він розтратив все на чужій стороні не добрим чином: настав великий голод у тій країні, і він став бідувати. І пішов, до одного з мешканців тієї країни, а той послав його на поля свої пасти свиней. І він радий був наповнити свій шлунок кормом (жолудями і помиями), що їли свині, та ніхто не давав їх йому. Прийшовши ж у себе, сказав: скільки наймитів у батька мого задовольняються хлібом з надлишком, а я вмираю з голоду. Встану, піду до батька мого і скажу йому: батько! я згрішив проти неба і перед тобою, і вже не гідний називатися сином твоїм: прийми мене в число наймитів твоїх. Встав і пішов до батька свого: і коли ще він був далеко, побачив його батько, і зглянувся над ним, і пішов до нього на зустріч, обійняв його і поцілував його; простив його провину, ввів його в дім свій, одягнув у кращі одягу і зробив з нагоди його повернення бенкет (Лк 15, 11-32). Так загиблий син увійшов знову в любов батька свого. Дорогі брати та сестри, так чинить з нами і Батько небесний. Він не утримує нас при собі силою, якщо ми, маючи розпусне і невдячне серце не хочемо жити за Його заповідями, а попускає нам віддалятися від Нього і дізнатися на досвіді, як небезпечно жити по волі свого серця, яке болісне відчуття нестачі миру і спокою відчуває душа, віддана пристрастям. Але не дай Бог нікому залишитися назавжди в цьому видаленні від Бога: далеко від Бога – вірна і вічна погибель. Потрібно неодмінно звернутися з згубного шляху гріха до Бога всім серцем; і тоді буде впевнений кожен, що Бог побачить його щире звернення, з любов’ю зустріне його як блудного сина і прийме його в число Своїх дітей.
Ієрей Дмитрій Пасічник
